Весь мир. Украинцы, которые там. Мексика

«Я викладав в університеті, допоки не стало чітко зрозуміло, що далі займатися наукою в Україні майже на голому ентузіазмі буде, м’яко кажучи, надзвичайно складно. Тому я вирішив пошукати якісь варіанти за кордоном, тим більше, що я вже мав за плечима цікавий досвід і практичні навички. Але скажу відверто: на той момент навіть і не думав залишатися десь жити постійно, обов’язковою умовою було повернення в Україну!»

«Коли мене питають, чи не страшно жити в Мексиці, я відповідаю, що боятися мають ті, хто розповсюджує або вживає наркотики. Загалом криміногенна ситуація тут не набагато гірша, ніж у США і значно краща, аніж, прикладом, в Бразилії».

Мы называем их эмигрантами. Их миллионы. Многие из них навсегда отказались от украинского паспорта. Как они живут, где работают, о чем мечтают и, самое главное, хотят ли они, однажды, вновь вернуться домой?

Большая история и новый, невероятно интересный проект Халвы: Весь мир. Украинцы, которые там.

Андрей Рыжков. Моя жизнь в Мексике. 

7.jpg

Все життя – універ. Корея

Народився я і ріс до 16 років в маленькому місті Конотопі, це Сумська область. Навчався спочатку в середній школі № 3, але згодом, відчувши інтерес до іноземних мов, перевівся до конотопського ліцею № 2 – чи не єдиної на той час школи з поглибленим вивченням англійської та німецької. Закінчив я середню освіту зі срібною медаллю, з прикрою четвіркою з хімії.

У 16 років я вступив до КНУ ім. Тараса Шевченка на відділення сходознавства. До цього моменту моє життя йшло, як і у решти підлітків, мабуть, мало чим відрізняючись від буднів багатьох однолітків по всій країні. Але думаю, що саме з вибором спеціальності й розпочалася, як на мене, не надто пересічна історія.

Нічого особливого не відбувалося до другого курсу. Та 2000-й рік – як, мабуть, і личить зламам тисячоліть, – змінив у моєму житті буквально все. В рамках обміну студентами я поїхав до Південної Кореї, до слова, потрапивши туди в час епохальних перемовин між Північчю та Півднем. Мені судилося навчатися в університеті Вонкванґ, в провінції Північна Чолла, на південному заході півострова.

Найцікавішим є те, що навчальний заклад був заснований орденом Вон-буддистів, тож мені, як і решті іноземних студентів випала чарівна нагода вивчати не тільки корейську мову, але й такі предмети, як медитація, тхеквондо, каліграфія тощо. Ті далекі часи я й досі згадую з особливою ніжністю.

Сказати, що це був цікавий досвід чи щось нове – не сказати нічого. Лише заняття з медитації чого варті!.. Уявіть моє обличчя – другокурсника з України – коли нас стали навчати справжнісінькі буддійські монахи, причому чогось такого, що ми бачили хіба що у піратських копіях культових фільмів про чи то про Брюса Лі, чи то про Джекі Чана.

Звичайно, між уявленнями про Корею вдома, до стажування, і після сходу з трапу літака – ціла прірва. Якщо говорити про побутові речі, то з самого початку мене надзвичайно здивувала, як мені здалося, «людяна» і зручна інфраструктура країни, а також відсутність сміття на вулицях.

9.jpg

Якщо зараз в Кореї іноземцями нікого не здивуєш, то на той час вони були майже рідкістю для місцевого населення, особливо в провінції. Тож доводилося звикати до багатьох речей. На вулиці люди дуже часто зупинялися, аби краще розгледіти «екзотику», а в ресторанах офіціант(к)и нерідко застигали, немов бачили перед собою інопланетянина.

Ясна річ, мене майже завжди сприймали за американця – ну, звідки ж бідолашним було знати, що не всі шатени зі світлими очима походять із США? Тож коли я раптом десь на вулиці чув «Хай!», я точно знав, що то хтось поборов у собі ніяковість і наважився звернутися до мене.

До гострих місцевих страв я призвичаївся напрочуд швидко. Це й не дивно, адже доти стандартний раціон українського студента раптом збагатився розмаїттям нових, незвіданих смаків. Щоправда, корейська кухня була до вподоби не всім іноземцям, тому деякі мої товариші були змушені харчуватися у місцевих фаст-фудах, на кшталт McDonald`s.

Неймовірно, але саме молоко зі смаком банану або полуниці стало для мене просто відкриттям з-поміж всього, що виробляли корейці. Порівняти значущість цієї знахідки можна було хіба що із дефіцитним шоколадним маслом, яке я обожнював у дитинстві.

В Корею я приїхав, маючи в кишені усього чотириста доларів, які треба було якось розтягнути на шість місяців стажування. Враховуючи те, що стипендію мені не платили, доводилося економити. Але навчання, проживання в гуртожитку і триразове харчування в університетській їдальні були безкоштовними. Тож гроші були потрібні хіба що на морозиво або якісь особисті речі.

11.jpg

Місцеві корейці виявилися надзвичайно гостинними. Один студент із сусідньої кімнати в гуртожитку подарував мені велосипед, знайомий поліціянт часто пригощав морозивом, а товариш з місцевого банку, щоразу, коли я там з’являвся, залишав своє робоче місце, запрошував на каву і розпитував про моє життя.

Наш університетський викладач тхеквондо, коли зрозумів, що мені та двом іншим друзям із Казахстану до вподоби цей вид бойового мистецтва, вирішив тренувати нас додатково, поза програмою. Пізніше, коли я вже був в Україні, хлопці писали, що за рік навчання здобули чорні пояси. Я ж за шість місяців встиг заробити синій.

Вдруге

Після повернення в Україну моє життя змінилося, а події розгорталися самі собою. Я вже не уявляв себе без Кореї, ця країна захопила мене повністю. Якщо я не помиляюсь, вдруге я поїхав до Країни вранішньої свіжості на четвертому курсі, вигравши грант Корейської фундації. Це було піврічне мовне стажування в одному з престижних вишів Республіки – університеті Йонсей. І цього разу, за неймовірним збігом обставин, моє навчання перетнулося в часі з проведенням Чемпіонату світу з футболу, коли корейська збірна вперше за історію виборола четверте місце.

До слова, корейці вдало скористалися спортивною подією для реклами своєї країни та підвищення її впізнаваності у світі. За деякими даними, саме з цього року кількість іноземців у країні почала стрімко зростати.

Життя в столиці, у порівнянні з попереднім стажуванням дворічної давнини, мало свої переваги, але були й деякі недоліки. Цього разу я мав стипендію корейського уряду, та й можливостей підзаробити перекладами теж було вдосталь. З іншого боку, ясна річ, ритм життя був набагато динамічніший, ніж у провінції, а навчання майже не залишало часу ні на що – навіть заняття спортом довелося відкласти до кращих часів.

10n.jpg

Одного дня, за рекомендацією мого викладача, я вирішив взяти участь в національному конкурсі на знання корейської мови серед іноземців, його проводив університет Кьонхі. Не можна сказати, що я був впевнений у власних силах на сто відсотків – мені було тільки 18 років, а вік і рівень підготовки інших учасників, переважно з Китаю та Японії, просто вражав.

Переможців почали запрошувати, починаючи з третього місця, і я зрозумів, що шансів у мене не залишилося – якщо і жевріли якісь сподівання, то вони були пов’язані хіба що з «бронзою». Та коли настала черга оголошувати перше місце, раптом на сцену покликали мене. Тож на майже триста призових доларів я одразу купив собі квиток на літак до Японії.

Вдома

Я повернувся додому, закінчив університет. Декілька років працював в одній корейській компанії, паралельно навчався в МАУПі на юриста.

Сказати, що мені не подобалася робота в фірмі, буде не зовсім коректно. Адже я встиг дізнатися багато чого цікавого про корейців, доводилося часто подорожувати, навіть певний час працював у Москві. Хай там як, але зрештою я остаточно переконався в тому, що мені більше подобається саме освіта та наука. Тому, звільнившись з компанії через два роки, я поступив в аспірантуру.

Під час нового етапу навчання мене досить часто залучали до роботи перекладачем корейської на вищому та найвищому рівнях – доводилося працювати й з Ющенком, і з Тимошенко, і навіть з Януковичем!

5.jpg

За «п’ять хвилин» до захисту дисертації майже несподівано надійшло запрошення на роботу в посольстві України в Республіці Корея. Не можу сказати, що пропозиція не була привабливою – тим більше, стільки всього було пов’язано з цією омріяною азійською країною, – проте дуже хотілося спочатку закінчити навчання та захистити дисертацію в аспірантурі. Отже, запрошення довелося відхилити.

Напевно, можна сказати, що з пропозиціями по роботі мені щастило, цікаві запрошення надходили з багатьох компаній – звали й на посаду «правої руки» регіонального директора Samsung, і навіть пропонували очолити профільне представництво LG Chem. Ясна річ, зарплати, у порівнянні з 700 грн стипендії, були, відверто кажучи, дуже і дуже спокусливими, однак, по-перше, так склалося, що корпоративна кар’єра мене не приваблювала, а по-друге, гадаю, що десь вглибині душі, я давно вже зробив свій вибір.

Врешті-решт, я дістався наміченої цілі – захистив дисертацію в Інституті сходознавства НАНУ. Далі впродовж майже 4-х років викладав на кафедрі китайської, корейської та японської філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Під час навчання в аспірантурі мені не раз випадала можливість бувати в Кореї в ролі перекладача, а в грудні 2006 року – навіть в складі делегації під час державного візиту Президента Ющенка до Республіки Корея.

Рішення поїхати

Зрештою, я продовжував викладати в університеті, допоки не стало чітко зрозуміло, що далі займатися наукою в Україні майже на голому ентузіазмі буде, м’яко кажучи, надзвичайно складно. Тому я вирішив пошукати якісь варіанти за кордоном, тим більше, що я вже мав за плечима цікавий досвід і практичні навички. Але скажу відверто: на той момент навіть і не думав залишатися десь жити постійно, обов’язковою умовою було повернення в Україну!

Тож, скориставшись можливостями одного із грантів Корейської фундації для науковців, знову поїхав на стажування до Республіки Корея. Не буду зупинятися на деталях, тим більше, що Халві про життя іноземців в Країні вранішньої свіжості добре розповів Андрій Литвинов. Лише зазначу, що через рожеві окуляри студентського життя Корея має значно привабливіший вигляд.

Романтика починає відходити на другий план, коли за оренду «квартири» в 30 кв. м у спальному районі провінційного центру доводиться віддавати щомісяця 600 доларів разом із заставою в 10 тис. доларів на період винайму житла. Навіть вільний час на спорт доводилося буквально виривати у вибагливої й прагматичної динаміки трудових буднів.

8.jpg

Звичайно, були й свої плюси – вдавалося подорожувати, адже одним із величезних бонусів університетської роботи є канікули – 2 місяці влітку і стільки ж взимку. Та й ціни на літак до інших азійських країн відносно дешеві.

Попрацювавши рік дослідником в Корейському університеті – одному з найпрестижніших вишів країни – вирішив залишитися трохи довше, адже Корея – це не тільки країна моєї спеціалізації, але це і моє хобі, і робота, і захоплення на все життя. Там само я зустрів свою майбутню дружину, саме в цій країні у мене народилася донька!

Мексика

Після роботи в Корейському університеті я три роки працював викладачем в університеті Кьонхі, а також читав лекції на кафедрі українознавства в Університеті Ханкук. Можливо, викладав би собі і далі, якщо б нас з дружиною одного разу не запросили на роботу на її батьківщину – в Мексику.

Раніше я був в країні ацтеків лише в січні 2012-го. Найяскравіші враження з цим візитом пов’язані, мабуть, із фієстою, яку влаштувала родина моєї – тоді ще майбутньої – дружини в столиці Мексики Мехіко. Чи то з нагоди дня народження когось із родичів, чи то на радостях від нашого приїзду.

Це зараз я розумію, що мексиканцям потрібен лише привід, а свято це, так би мовити, частина національного характеру. Тільки уявіть, подія зібрала на подвір’ї середньостатистичної мексиканської родини десь 200 осіб! А згодом дружина якось розповідала, що того дня були присутні не всі – завітали лише ті родичі, які жили в столиці (сміється).

За майже сорок днів гостювання в Мексиці ми відвідали не тільки піраміди та музеї Мехіко, але й узбережжя Карибів у Веракрусі, а також завітали до штату Коліма на тихоокеанському узбережжі, куди дружину запросив місцевий автономний університет рецензентом докторської дисертації. Тож вдалося поєднати приємне з корисним.

Корея – Мексика. Переїзд

Ми з дружиною вирішили переїхати на запрошення, що надійшло в 2013 р., а остаточно прилетіли сюди на початку 2014 року. Річ у тім, що пропозиція видалася цікавою не тільки тому, що йшлося про першу на теренах латиноамериканського континенту кафедру кореїстики, але й через цікавість до нових горизонтів, нових можливостей самореалізації особистості. А ще, не хотілося, аби донька росла «кореянкою» (сміється).

3.jpg

Тож зараз ми разом викладаємо кореєзнавство в Автономному університеті штату Наяріт, а також читаємо лекції в докторантурі суспільних наук цього ж вишу. Саме так я й опинився в Мексиці.

Звісно, мені довелося опановувати нову для себе іспанську мову «з нуля», але це подарувало можливість знову зануритися в атмосферу університетських років, знову відчути себе студентом. У всьому є свої плюси – вивчивши іспанську, окрім основної роботи в університеті, я вже третій рік поспіль виконую функції присяжного перекладача, тут так називають нотаріусів у галузі перекладів. Я працюю з українською, російською і корейською мовами, а замовлення надходять з різних куточків Мексики.

Ґрінґо

Мексика – країна контрастів, де кожен із тридцяти трьох штатів має свою особливість. Мені здається, якщо б не було попереднього знайомства з нею у 2012-му, навряд чи моє стереотипне мислення дозволило б вести мову про остаточний переїзд.

Як виявилося згодом, багатьом українцям країна ацтеків знайома хіба що завдяки серіалам «Просто Марія», «Дика Роза» або через негативні новини, які дуже часто лунають з екранів телевізорів. Щодо Мексики існує дуже багато міфів, подібних до побрехеньок російських медіа про «хунту» або «бандерівців» в Україні.

Ясна річ, тут вистачає соціальних проблем, проте їх не менше, ніж в будь-якій іншій країні, де північний сусід – Сполучені Штати – не має стільки безпосередніх інтересів. Але зараз не про це... Отже, переїзд до Мексики з Кореї залишив декілька вражень. Можливо, через те, що ми опинилися в провінції, спочатку здавалося, що час зупинився. Мабуть, подібне враження складалося після динамічної Кореї, проте я й досі переконаний, що мексиканці ніколи нікуди не поспішають.

Інший вимір для порівняння – це ціни на продукти. Скажімо, якщо в Кореї один (!) манго коштував 10 доларів, то тут можна купити кілограм екзотичних фруктів, заплативши лише 1 долар. Скажу більше: в штаті, де я живу, їх стільки, що за межами міста фрукти майже ніхто не збирає. Отак і падають собі просто на землю...

2.jpg

Так, рівень доходів в цілому тут менший, ніж у Кореї, проте зарплати викладачів вишів, особливо, якщо маєш науковий ступінь і займаєшся наукою, аж ніяк не гірші.

Трудовий статус іноземців в Кореї та Мексиці також різний. Скажімо, якщо в університеті Кьонхі доводилося викладати три або чотири предмети на семестр, а дослідницька продуктивність мало кого цікавила, то в Автономному університеті штату Наяріт аудиторне навантаження значно менше, за умов, якщо викладач пише наукові статті. Натомість канікули тут не такі тривалі. Втім, особисто для мене це компенсується близькістю моря і стабільним сонячним кліматом.

До іноземців мексиканці ставляться напрочуд привітно і гостинно. А оскільки Мексика приділяє багато уваги туристичному сектору, українці, росіяни та турки можуть перебувати в країні до трьох місяців за електронними дозволами. Це пов’язано з тим, що наші люди вже давно вподобали лазурні пляжі півострова Юкатан. Там чимало українців які вибрали відпочинок в Мексиці.

А ще тут багато американців з канадцями, особливо пенсійного віку. Тож не дивно, що я за зовнішніми даними вписуюсь у стереотип про ґрінґо з «кишенями, повними доларів». Незручності виникають хіба що з таксистами, коли мене сприймають за туриста, який не знає місцевих тарифів.

Україна для Мексики

На жаль, українців тут мало хто відрізняє від росіян чи білорусів. В одній зі своїх статей я вже зазначав, що мексиканцям мало що відомо про Україну. Але це й не дивно, адже принаймні до Революції Гідності впродовж багатьох років наша держава рухалася у фарватері РФ. До слова, під час конференції, присвяченій війні з Росією, студенти одного з місцевих вишів були відверто здивовані, дізнавшись про існування ... української мови.

Натомість у Мексиці відчувається емпатія до Росії, яка, з одного боку, асоціюється з антиподом Сполучених Штатів, до яких тут ставлення неоднозначне, а з іншого, – видається спадкоємцем «капіталу симпатій» колишнього СРСР, омріяного соціалізму, якого завжди так прагнули в цьому куточку планети.

Слід віддати належне дипломатії колишньої радянської імперії – «завдяки» їй тут існує ціле покоління університетських викладачів, які свого часу навчалися у совєтських інституціях зміцнення «дружби народів». І навіть сьогодні кількість мексиканських студентів, що їдуть до Росії, набагато перевершує чисельність тих, хто здобуває освіту в Україні.

Гарна новина полягає в тому, що ця ситуація зовсім не означає ворожої налаштованості мексиканців до українців. А ще в Мексиці дуже важливо володіти іспанською, адже попри близькість США та Канади, такої лихоманки до вивчення англійської, як, скажімо в Кореї, я тут не спостерігаю.

4.jpg

Люди. Корейці, мексиканці і я – українець

Латентна дискримінація за кольором шкіри в Мексиці, як і в багатьох країнах світу, звичайно, є. Але вона не так явно виражена, як, скажімо, в Кореї. В Мексиці можна спостерігати абсолютне розмаїття антропологічних фенотипів – від нащадків іспанців зі світлими очима, до мексиканців з домішками темношкірих пращурів, привезених колись з Африки до узбережжя Карибського моря. А яка Мексика багата на індіанські культури та мови, які існували тут споконвіку!

У випадку з корейцями не слід забувати, що вони відкрилися світові відносно нещодавно. Тож годі дивуватися, що корінне населення неоднаково сприймає представників інших націй, які з різних причин опинилися в Республіці Корея. До американців – одне ставлення, а до громадян країн Південно-східної Азії – кардинально протилежне.

В Мексиці, наприклад, легальний дозвіл на роботу дає іноземцеві ті ж самі права, що і громадянам країни. В Кореї – ні. Навіть в університеті дохід іноземця буде відчутно нижчий, ніж у корейця, а отримати контракт на невизначений термін майже неможливо. З огляду на це країна ацтеків відкриває переді мною набагато більше можливостей стосовно роботи в Мексиці.

Сім’я дружини з самого початку сприйняла мене, як свого. Коли навідуємося до столиці – а звідти походить основна частина численних родичів – нас майже наввипередки запрошують в гості. А коли збираються разом, намагаються зачарувати різними стравами багатющої національної кухні. Втім, місцева кулінарія – це окрема тема, яка заслуговує на особливу увагу – це цілий всесвіт!

6.jpg

Якщо чесно, я не відчуваю якоїсь яскраво вираженої різниці між мексиканцями та українцями. Можливо, ми більш прямолінійні та менше усміхаємося, ніж вони. Тут намагаються уникати сутичок, а рішення приймаються не надто швидко. Якщо мексиканці кажуть «mañana», то не слід покладатися на словникове значення слова. Часто це взагалі означає «ніколи», а не «завтра», адже їм часто незручно казати «ні». Люди тут завжди спокійні та врівноважені. Надлишковий драматизм акторів мелодрам, зловживання мімікою і жестами в телесеріалах, які штампують телекомпанії країни, не мають нічого спільного зі звичайним емоційним станом або поведінкою пересічних мексиканців. В реальному житті не заведено підвищувати голос, а того, хто це робить, вважають невихованим.

А ще тут особливе ставлення до свого і чужого часу. В Мексиці не варто очікувати на пунктуальність, тут вважається абсолютно нормальним запізнитися на годину.

Серед сучасних соціальних практик особисто мені видаються цікавими, наприклад, дитячі дні народження. Тут вони зазвичай тематичні, все залежить від бюджету батьків та від того, які мультфільми подобаються малечі. Ясна річ, дехто святкує вдома, але часто орендують спеціальні тераси (як правило, з басейном для дітлахів), куди запрошують багатьох гостей.

Моя робота та відпочинок

Надзвичайно цікаво подорожувати, адже участь у конференціях дає можливість відкривати для себе нові міста і країни. А головний бонус, мабуть, полягає в тому, що ти працюєш не на когось, а на самого себе, адже публікації підписані не чиїмось, а твоїм ім’ям.

Більш того, кожна наукова стаття відкриває дедалі більші можливості. Завдяки різним механізмам заохочень, чим престижніша публікація, тим більше дверей відчиняється перед її автором. Тож уявіть собі увесь азарт і задоволення від роботи, яка поєднує в собі приємне з корисним.

Втома відчувається хіба що через різні адміністративні процеси в університеті, яких, на жаль, не можна уникнути. Втім, завжди можна перезавантажитися на узбережжі будь-якого з двох океанів. Готельна індустрія тут дуже добре розвинена, і можна дозволити собі відпочинок на курортах Мексики на будь-який смак.

1.jpg

Біда і щастя полягають в тому, що роботу я вже давно сприймаю як хобі. Я не ділю тиждень на вихідні та трудові будні. Хто буде відпочивати від улюбленої справи?

Я і моя Україна

Я ніколи не відділяв і не віддаляв себе від України. Разом із громадою українців в Мексиці намагаюся робити свій внесок у розвиток відносин між нашими державами, особливо в площині народної та культурної дипломатії.

Разом з іншими українцями в Мексиці не залишаємося осторонь питань промоції іміджу України, запобігання якихось ворожих випадів з боку недоброзичливців – йдеться насамперед про інцидент, якому присвячена одна з моїх недавніх публікацій.

Окрім цього, я завершив свій річний проект з моніторингу образу нашої держави в медійному просторі Мексики, результати якого щомісяця люб’язно публікує Global Ukraine News. Маю надію, що все це стане в пригоді нашій державі. До слова, маю плани розпочати схожий проект з дослідження іміджу України в Кореї. В цьому, мабуть, і полягає моя громадська діяльність.

Вдома залишилися батьки та друзі. З ними підтримую зв’язок через соціальні мережі. Поки жив у Кореї, двічі запрошував до себе маму. Тепер настала черга батька побувати в Мексиці. Гадаю, він залишиться задоволений подорожжю, і не тільки тому, що йому подобається текіла.

Тут, де я живу

В штаті Наяріт, де я живу, продукти недорогі. Однак, з іншого боку, зарплати тут нижчі, ніж в інших федеративних одиницях республіки. Рівень економічного достатку в кожному штаті різний. Дохід теж різний. Дуже непогано заробляють держслужбовці, лікарі тощо. Бізнес теж почуває себе досить впевнено.

Там, де живу я, на відміну від північних регіонів, дуже зелено, росте багато фруктів, а океан багатий на морепродукти. Скажімо, кіло креветок коштує майже втричі дешевше, ніж в столиці. Винаймати житло в провінції не надто дорого. Наприклад, за ті гроші, які я віддавав усього за 60 квадратних метрів в Кореї, тут можна зняти цілий двоповерховий дім.

1.jpg

Зрозуміло, що туризмом в Мексиці заробляють ті штати, які мають вихід до океанів. Загалом Мексика виробляє багато чого і в цьому плані її можна вважати доволі самодостатньою.

В країні ацтеків є дуже гарні університети, які відповідно до різних міжнародних рейтингів, належать до найкращих вишів планети. Наприклад, Національний автономний університет Мексики входить до сотні найпрестижніших ВНЗ світу і є першим або другим у Латинській Америці.

Безпека, бюрократія і ЖЕКи

З безпекою тут, можливо, не все так добре, як в Кореї або Японії. Основна біда федерального масштабу – це трафік наркотиків до США і безперервна боротьба картелів за зони впливу. Бувають дуже неприємні випадки, коли раптом під час проведення операцій чи то перехоплення, чи то зачищення з’являються військові гелікоптері й починають з великокаліберних кулеметів гатити по якомусь будинку, де переховуються злочинці. Але таке побачиш нечасто.

В цілому, я вже звик до джипів, повних озброєних до зубів поліціянтів, що патрулюють вулиці міста. Коли мене питають, чи не страшно жити в Мексиці, я відповідаю, що боятися мають ті, хто розповсюджує або вживає наркотики. Загалом криміногенна ситуація тут не набагато гірша, ніж у США і значно краща, аніж, прикладом, в Бразилії. Також, гадаю, все залежить від штату.

Бюрократію теж ніхто не скасовував, проте, як на мене, вона не так явно виражена, як в Україні. Принаймні, такого чиновницького свавілля, як у нас, не спостерігаю. Набагато більшою проблемою я б назвав корупцію. Дуже часто губернатори штатів або мери після закінчення каденції тікають за кордон, захопивши нажите «непосильною працею», і переховуються від правосуддя.

До нашого ЖЕКу у мене нарікань немає. Газони на території житлового масиву завжди охайні, в комунальному басейні періодично міняють воду, сміття вивозиться навіть у вихідні, а на вулицях чисто.

Тим, хто хоче поїхати

Звичайно, про Україну я думаю багато. Проте розумію, що час повертатися ще не настав. Я не можу піддавати ризику сім’ю, адже вони просто не знайомі з багатьма реаліями нашої дійсності.

Згодом планую навідуватися в Україну разом з донькою, щоб і мову вчила, і до культури звикала. Гадаю, що такий підхід дозволить їй у майбутньому вирішити, де їй краще навчатися чи жити. Наразі донька дуже хоче побачити сніг і мріє про збирання грибів у лісі.

4.jpg

Не можу сказати, що не думав про зміну громадянства, адже це було б неправдою. Втім, я не відчуваю нагальної потреби отримувати паспорт. З дозволом на постійне проживання в мене майже такі ж права, як і в мексиканців. А з погодженим безвізом для українців незручності взагалі зникають.

Я не хотів би нав’язувати своїх поглядів. Кожен має діяти так, як підказує здоровий глузд і серце. Здобути освіту в престижному виші за кордоном або пройти там стажування, отримати досвід роботи – це дуже добре. Зараз багато можливостей. Та вирішувати, залишатись чи переїжджати за кордон, кожен має особисто, добре зваживши всі «за» і «проти».

P.S. Текст написан на языке разговора с героем. Все фото - Андрей Рыжков.

Чтобы следить и читать самое интересное, подписывайтесь на нашу страничку в Facebook!

Автор: Владислав Сидоренко 

Добавить комментарий

вверх